Сирія на межі нової катастрофи! Після падіння старого режиму країна потрапила під контроль екстремістів, які запроваджують жорстокі репресії. Чи зможе вона уникнути нових громадянських ві...

Куди рухається Сирія?

Два місяці після падіння режиму Башара Асада сирійська ситуація стала ще більш складною та невизначеною. Захоплення Дамаска угрупованням «Хайят Тахрір аш-Шам» (HTS) і його союзниками, а також призначення Ахмеда АльШараа новим лідером країни зруйнували надії на демократію. Немає жодних ознак того, що Сирія рухається в бік інклюзивної політичної системи. Навпаки, країна потрапила під нову ідеологічну диктатуру, де авторитарне і радикальне управління замінило попередній режим. Хоча багато хто вважає, що Росія залишить регіон після падіння Асада, реальність така, що нова адміністрація прагне зміцнити зв'язки з Росією.

Рішення нового керівництва розпустити державні інституції та зосередити всю владу у своїх руках чітко показує, що так званий перехідний період є лише прикриттям для встановлення нової тоталітарної системи. На місцях надходять повідомлення про масові страти та систематичне придушення опозиційних голосів, що свідчить про те, що це лише нова форма тиранії, замаскована під релігійні гасла, але за суттю майже не відрізняється від попередньої диктатури.

Уряд, домінований екстремістами

Окрім репресій і порушень прав людини, ще одним тривожним сигналом є склад нового сирійського уряду, який в основному складається з осіб, що мають добре задокументовані зв’язки з екстремістськими рухами. Особливо шокуючим є призначення нинішнього міністра юстиції, якого неодноразово фіксували на відео, коли він особисто керував публічними стратами сирійських жінок, звинувачених у подружній зраді, під час контролю HTS над Ідлібом. Призначення таких осіб на ключові державні посади підтверджує справжню природу нового режиму – той, що спирається на жорстокість і терор для утримання влади, що передвіщає ще більше насильства та хаосу в Сирії.

Загроза нових громадянських війн

Спроби нав'язати Сирії єдину релігійну ідентичність у багатонаціональному та багатоконфесійному суспільстві викликають страх перед новими громадянськими війнами – можливо, навіть жорстокішими, ніж десятирічний конфлікт, що щойно завершився. Насильницьке впровадження радикальної ідеології в складну демографічну мозаїку Сирії неминуче викличе збройний опір, потенційно призводячи до внутрішніх конфліктів навіть серед правлячих угруповань. Це робить перспективу стабільності в Сирії все більш примарною.

Слабка і роз’єднана міжнародна реакція

Міжнародна реакція на кризу в Сирії залишається неузгодженою та суперечливою:

• Захід зайнятий власними внутрішніми та геополітичними кризами, що відвертає увагу від Сирії.
• Росія та Іран можуть спробувати повернутися, використовуючи боротьбу з тероризмом як привід для нового військового втручання.
• Туреччина стикається з обвинуваченнями у фінансуванні радикальних угруповань у межах своєї ширшої стратегії розширення впливу – або навіть домінування – в Сирії.
• Країни Перської затоки розділені: одні вважають новий режим загрозою регіональній стабільності, інші намагаються адаптуватися до нової реальності.

Відсутність єдиної міжнародної позиції дозволяє HTS та іншим екстремістським угрупованням зміцнювати свою владу, ускладнюючи спроби запобігти перетворенню Сирії на радикалізовану державу або її розпаду на фрагментовані території.

Неочікувана підтримка з боку України

Попри глобальну стурбованість, Україна висловила підтримку новим сирійським правителям, вважаючи, що будь-які зміни можуть призвести до стабільності. Однак така позиція несе значні ризики, адже присутність екстремістів при владі може повторити афганський сценарій з талібами. Якщо Сирія стане новим осередком для бойовиків, це може перетворити її на глобальну загрозу безпеці, спричинивши ще більшу нестабільність у Близькому Сході та за його межами.

Що можна зробити, щоб врятувати Сирію?

Щоб запобігти подальшому зануренню Сирії в хаос, необхідні такі кроки:

1. Рішучий міжнародний тиск на правлячі угруповання з вимогою розпочати інклюзивний національний діалог, що залучатиме всіх політичних і громадянських діячів, а не лише збройні групи.
2. Посилення світських і громадянських опозиційних сил, щоб збалансувати вплив екстремістів у формуванні майбутнього Сирії.
3. Підтримка громадянського суспільства для документування та викриття порушень прав людини, забезпечення відповідальності та справедливості.
4. Припинення фінансової та військової підтримки радикальних угруповань, щоб послабити їхній економічний та військовий контроль над країною.

Однак головне питання залишається відкритим: чи зможе Сирія вирватися з порочного кола насильства та екстремізму, чи її доля вже визначена – шлях до розколу, руйнування і вічної нестабільності?