Тривога в Брюсселі. Чому Європа стурбована таємною угодою Трампа та Путіна щодо України.

Про те настрої щодо України, які панують у політичних колах Європи, хто з європейців має доступ до Трампа і може стати нашою головною надією на переговорах, а хто відверто дратує американського президента – читайте в колонці заступника головного редактора РБК-Україна Мілана Лелича.

"Для Трампа ми – Європа – це сміття", – говорить РБК-Україна один з досвідчених делегатів Парламентської асамблеї Ради Європи. Ми обговорюємо одну з найтривожніших тем останніх тижнів – можливість укладення Дональдом Трампом тієї самої "угоди" з Путіним щодо України, за спиною не лише самої України, але й Європи в цілому.

Причому розмова відбулася ще до того, як Путін актуалізував давно забуту пропагандистську історію про "нелегітимного Зеленського", а потім їй дав потужний імпульс спецпредставник Трампа по Україні та РФ Кіт Келлогг своїми міркуваннями про проведення виборів. Очевидно, середньоєвропейський рівень тривожності перейде з жовтої в червону зону після майбутньої телефонної розмови Трампа і Путіна, яка, за чутками, може відбутися вже в найближчі дні.

"Трамп зосереджений на Росії та Китаї. Ми бачимо, як Зеленський перед ним розстилає червону доріжку, але Трамп не хоче по ній йти", – міркує співрозмовник далі. Дійсно, за останні кілька місяців українська влада дуже помітно намагається сподобатися Трампу, в тому числі за рахунок гострих шпильок на адресу ненависних йому демократів.

Але в цю гру явно включився й кремлівський диктатор, з простими, але тиснучими на больові точки Трампа меседжами: про "вкрадену перемогу на виборах 2020 року", про те, що при Трампі "не було б кризи в Україні" тощо. Хто виграє в заочному змаганні за симпатії американського честолюбця, поки невідомо, але тривога щодо "угоди за спиною" шириться всією Європою.

Якщо першого співрозмовника, за отриманими РБК-Україна характеристиками, відрізняє латентний антиамериканізм, то другий, навпаки – запеклий прихильник трансатлантичної єдності. Але меседжі схожі. "Угода щодо України навряд чи буде досягнута на якому-небудь широкому саміті. Напевно, все вирішать кілька людей за закритими дверима", – говорить він. І до запропонованого переліку – Трамп, Путін, опціонально Сі Цзіньпін – додає: і Марк Рютте.

Новий генсек НАТО в новій політичній реальності часів Трампа дійсно виступає одним з ключових амбасадорів здорового глузду на глобальному рівні. І, що дуже важливо, має налагоджений контакт з Трампом. Більше того, в європейських політичних колах кілька років тому його називали "заклинателем Трампа", оскільки саме Рютте, на той момент – прем'єр Нідерландів – загадковим чином умів згладжувати гострі кути у відносинах американського президента з європейцями, ще на першому терміні Трампа.

І вже точно Рютте не викликає у Трампа такої алергії, як колективна Європа і її втілення – керівництво Єврокомісії. На те є дві причини. Перша – євробюрократія в уявленні Трампа є квінтесенцією того самого "deep state", яке зараз з таким захопленням руйнує в США Ілон Маск: легіон маловиразних персонажів з незрозумілими функціями, яких до того ж ніхто не обирав. Але які насправді забезпечують стабільність Європейського Союзу та "інституціональну спадковість" – для Трампа явно щось незрозуміле, а тому ворожнече.

Друга причина – загальноєвропейські структури є для нього непотрібним прошарком, що заважає "укладати угоди" безпосередньо з лідерами національних держав. За дві з лишком тижні на посту Трамп яскраво продемонстрував свій надзвичайно персоналістичний підхід до справи. Подзвонив в одну столицю, в іншу, в третю – все, проблеми вирішені, торгові війни виграні навіть до їх початку (принаймні, в уявленні MAGA-електорату).

А тут зателефонувати і "нарізати задачі" лідерам умовних Іспанії, Чехії або Фінляндії не вийде – будь-які серйозні телодвиження їм обов'язково потрібно погодити з Брюсселем. Трампа це очевидно дратує.

При цьому українське керівництво останнім часом активно просуває меседж про те, що Європа обов'язково повинна бути присутня за столом на будь-яких мирних переговорах. Але визнає, що цього може й не статися, оскільки Європа сама втратила імпульс.

В першу чергу, це стосується, звісно, "двокамерного серця Європи" – Франції та Німеччини. Але в першій уряд живе в щоденному страху відставки, у другій – коаліція померла після довгої агонії, попереду вибори і непроста нова коаліціада.

При цьому, як розповідають обізнані співрозмовники РБК-Україна, навіть ті європейські депутати, які мають прямий доступ, наприклад, до Емманюеля Макрона чи Олафа Шольца, також не особливо обізнані про майбутні плани Трампа щодо України та Європи в цілому. Що, звичайно, ще більше посилює їхню розгубленість і страх перед майбутнім, з якого вже явно проступає торговельна війна з США.

Окрім розгубленості, в європейських кулуарах витають і псевдопацифізм ("чому ви просто не сядете і не поговорите"), страх перед Москвою ("а раптом росіяни скинуть на нас бомбу" і більш прагматичне "а раптом зростуть ціни на бензин і виборці скинуть нас на виборах") і дуже замасковане, але явне бажання повернутися до "business as usual", перешкодою чому є війна.

На щастя, ці настрої в тій же ПАРЄ відчуваються, але все ж точно не домінують. Можливо, якби Україна і її делегація постійно не нагадували про себе, справи б складалися інакше. А так в Асамблеї підтримка України є правилом хорошого тону, пристойно поводиться навіть угорська делегація.

Але окрім висловлення підтримки Україні та засудження Росії, поки що не дуже зрозуміло, де саме Європа бачить своє місце на поточному етапі підготовки до "великих переговорів". У резолюції ПАРЄ під гучною назвою "Європейська прихильність справедливому і тривалому миру в Україні" не знайшлося особливих деталей власне про роль Європи