Шахраї, бюрократія та вигорання: основні виклики для волонтерів в Україні під час війни.

Українські волонтери стали рушійною силою на початку повномасштабного вторгнення. Майже кожен свідомий громадянин долучився до збору на спорядження, дрони та техніку. За три роки великої війни волонтерський рух змінився: в ньому залишилися найстійкіші. З якими викликами вони стикаються і які зміни помічають – в матеріалі Анастасії Рокітної для РБК-Україна.

"У мене постійно виникає бажання допомагати. Особливо тим, від кого залежить доля глобально. Я завжди відчувала бажання підтримати тих, хто опинився в біді", - говорить миколаївська волонтерка Олена Бондаренко, яка сьогодні обрала службу військовим капеланом.

Її слова найточніше описують головну мотивацію людей ставати в ряди небайдужих. Опитані нами волонтери говорили одне й те саме стосовно своїх цілей: вони готові на довгострокову перспективу "служби" суспільству. Проте виклики, з якими вони стикаються, похитують їхню впевненість.

"Іноді здається, що намагаєшся розбити якусь стіну"

"Ти робиш все можливе, витрачаєш свої сили, час, гроші, а потім стикаєшся з глухою стіною байдужості. Це виснажує навіть більше, ніж фізична праця", – говорить волонтер "Катран". Вона волонтерить з 2014 року, але зізнається, що найбільша демотивація настала у 2023-му. "Люди звикли до війни. Вже не реагують так, як на початку. Запити є, а відгуку – все менше", – додає вона.

Байдужість суспільства стала однією з головних причин емоційного вигоряння волонтерів. Раніше суспільство масово відгукувалося на збори, підтримувало армію і цивільних у гарячих точках. Тепер же, як відзначають волонтери, активність значно впала.

"Розчарування військових у мені, в людях, у тилу – це те, що найбільше болить", – говорить волонтер Валерія, яка почала з допомоги гуманітарним хабам, а потім відкрила власні збори для армії. Військові, за її словами, вже не завжди вірять у підтримку, що демотивує самих волонтерів.

Дмитро "Дронго", військовий, який також займається збором коштів, вважає байдужість ще більш руйнівною, ніж втома: "Це вигоряння викликане не втомою від діяльності, а байдужістю людей, яка зростає з кожним днем". Він розповідає, що іноді у своїх постах прямо звертається до аудиторії, намагаючись пробити цей інформаційний бар'єр: "Замість Буковеля – задонать на авто". Але не завжди це працює.

Волонтери визнають, що змушені вигадувати нестандартні способи залучення коштів, щоб утримати увагу аудиторії. "Стаєш, наче цирковою мавпочкою: розіграші, унікальні лоти, фото військових з передової – лише б люди зробили донат", – говорить Маргарита Ривчаченко, яка використовує свою медійну впізнаваність для зборів. "Я розумію, що людям також важко, але іноді хочеться просто закричати: війна не закінчилася!" – додає вона.

Олена Бондаренко, волонтер з Миколаєва, яка після тривалого волонтерства пішла на службу капеланом, вважає, що байдужість має ще одну причину – люди вичерпалися психологічно: "Найстрашніше, коли ти бачиш, що люди хочуть допомогти, але не можуть. Вони або втомилися, або не мають можливості, або не бачать сенсу".

Спілкування з однодумцями і підтримка волонтерського співтовариства стали ключовими факторами, які допомагають не зійти з дистанції. "Якби не наші побратими, я б давно опустила руки", – говорить Анастасія Чубенко, волонтер "Ватри".

Вона зазначає, що психологічна допомога повинна стати важливою частиною підтримки волонтерів, адже вигоряння загрожує виснаженням найефективніших і досвідчених активістів. "Ми працюємо в режимі нон-стоп вже три роки. Але в якийсь момент сил просто може не залишитися", – підсумовує вона.

Шахраї-волонтери: як вони підривають довіру суспільства

Одним із ключових факторів, що впливають на зниження активності донорів, є зростання кількості шахрайських ініціатив. Волонтери та благодійні фонди, які прозоро працюють вже не перший рік, відчувають негативний вплив подібних схем.

Олександра Гайворонська, директор департаменту розвитку і партнерств фонду "Повернись живим", в коментарі РБК-Україна зазначає: "Ми не проводили досліджень щодо впливу шахраїв, але ехо цих історій помітно в коментарях у соцмережах. Люди узагальнюють діяльність усіх благодійних організацій і волонтерів, через що зменшується рівень довіри".

Зростаюче недовіру змушує донорів ставитися обережніше до будь-яких зборів, вважає і волонтер "Катран": "Люди бояться, що їхні гроші можуть піти не на військові потреби, а в кишеню шахраям. Через це страждають усі чесні ініціативи". Відповідно, для переконання донорів у прозорості доводиться докладати значно більше зусиль.

Фонд "Повернись живим" намагається боротися з цією проблемою через відкриту фінансову звітність, що демонструє використання коштів. Проте ця проблема залишається актуальною для всього сектора благодійності в Україні.

Однак, окрім втрати довіри, шахрайство створює ще одну серйозну проблему – посилення бюрократичного контролю.

Через діяльність шахраїв чесні волонтери змушені докладати більше зусиль для документального підтвердження своєї діяльності. Дмитро "Дронго" пояснює: "Навіть коли людина хоче зібрати кошти для банального авто, на неї обрушується маса вимог: акти передачі, договори, звіти. Це не просто ускладнює процес, але й відбирає час, який можна було б витратити на реальну допомогу".

Миколаївська волонтерка Олена Бондаренко також зазначає, що бюрократія стає додатковим навантаженням для волонтерів: "Мені важливо, щоб процес подачі звітності був спрощеним, адже військовим потрібна допомога зараз, а не після підписання десятків документів".

Чи повинні волонтери отримувати зарплату?

А як щодо фінансового забезпечення самих волонтерів? Це питання серед українців суперечливе. Але, враховуючи фізичні та емоційні навантаження на представників фондів, його неможливо уникнути. Деякі активісти переконані