«Ми йдемо наосліп, як сліпі кошенята». Історії зниклих безвісти в «Успенівському мішку».
«Я розуміла, що звідти йому буде важко вибратися»
42-річний Артем Дерев’янко до війни працював на будівництві. Літом 2024 року його мобілізували. Артем брав участь у боях під Волчанськом Харківської області. Після цього разом з іншими бійцями 71 окремої єгерської бригади його відправили в Донецьку область. У ніч на 13 листопада разом з трьома іншими воїнами він зайняв позиції в Трудовому.
На той момент «горловина» мішка — від села Дальнє до Трудового — складала трохи більше 7 км. Ці села, як і ряд інших, розкинулися по течії річки Сухі Яли. З обох берегів їх оточували росіяни.
Аналітики проєкту DeepState 11 листопада повідомили про погіршення ситуації в цьому напрямку. Писали: «Якщо ще й не вирішити проблему з флангами, то дуже скоро це перетвориться на чергову катастрофу».
Наталія звикла, що коли брат був у Волчанську, то виходи на позиції зазвичай відбувалися за чітким графіком. Він писав, що йде на завдання, і через п’ять днів зв’язувався з рідними.
«На цей раз пройшло не п’ять, а вісім днів — і від нього не було жодних новин. Ми почали телефонувати командирам. Спочатку нам відповідали, що все під контролем: хлопці виходять на зв’язок кожну годину, але замінити їх немає кому. Однак вранці 27 листопада нам повідомили, що ще ввечері 26-го з ними зник зв’язок», — згадує сестра.
На той момент вона ще не знала, в якому саме селі був Артем, тому сама почала шукати. Коли дізналася, що в Трудовому, після перегляду карти бойових дій занепокоїлася.
«Я розуміла, що звідти йому буде важко вибратися. Вдалося знайти знайомого, який служив там в жовтні. Він розповів, що територію прострілювали з усіх боків. Дзвонила командуванню, питала, чи можуть вони пошукати наших. Але у відповідь чула, що немає можливості завести туди ні евакуаційні групи, ні важку техніку», — говорить Наталія.
Сестра почала шукати інших родичів. Спочатку знайшла 30 сімей, чиї рідні були так само в «Успенівському мішку».
«Командир спочатку розповідав, що коли прийшла ротація, то почався обстріл, і куди поділися наші — невідомо. Потім версія змінилася: нібито вони вийшли без наказу, попередивши про це, і їх дроном супроводжували. Через 20-30 хвилин після їх виходу їх атакували дрони», — згадує жінка.
Пізніше військові розповіли їй, що в групі її брата було четверо бійців. Вони на тиждень залишилися без їжі та води. Тож були змушені виходити в темряві без наказу, бо, за їхніми словами, ротації просто не було. Нікому було змінювати. Після цього вони зникли.
Разом з іншими родинами зниклих Наталія писала колективні скарги в Державне бюро розслідувань, щоб правоохоронці звернули увагу на ситуацію. Також зверталася і сама окремо — отримала відповідь, що її заявку прийняли, про результати повідомлять.
«Правди немає звідки взяти»
Леся просить не називати імені її зниклого безвісти 21-річного сина, щоб не зашкодити хлопцеві, якщо він перебуває в полоні. За словами жінки, Микита (ім’я змінено) став призовником у 2021 році. Вчився на юриста. Коли перейшов на заочне, отримав повістку. В подальшому взагалі кинув навчання, тому що не відпустили з армії на сесію.
«Після початку великої війни підписав контракт, хоча я просила його цього не робити. Спочатку їх нікуди не відправляли, залишався в тиловій частині, а вже в листопаді 2024 року пройшов навчання на полігоні. Їм говорили, що буде слажування, але його не було, відразу відвезли на нуль», — говорить Леся.
Микита зник безвісти 19 грудня. Востаннє Леся спілкувалася з ним за п’ять днів до того. Син написав матері, що любить її, просив не сумувати. І попередив, щоб та не «кипішувала», бо він може довго не виходити на зв’язок. Це був перший вихід Микити на нуль.
«19 грудня я відчула, наче мене вдарили. Почала в соцмережах шукати щось, дзвонила всім. На гарячій лінії сказали, що інформації немає», — згадує жінка.
Мати не зупинялася і продовжувала шукати хоч якусь інформацію. Говорить, що зв’язалася з командиром, який сказав, що з групою Микити «похмура історія» і ніхто не бачив, щоб її син виходив з позицій.
«А іншій мамі з роти Микити говорив, що мого сина нібито бачили загиблим. Правди немає звідки взяти. Результатів службового розслідування ще немає. З Микитиної групи побратимів не можу нікого знайти», — говорить Леся.
Алла також попросила не називати імені зниклого безвісти 25-річного сина. У середині жовтня 2024 року він отримав повістку, пішов у ТЦК і мобілізувався. Півтора місяці проходив навчання, після чого його призначили в 71 бригаду. Наприкінці листопада перекинули в Донецьку область.
«Нам говорили, що їдемо в Дніпро ще вчитися. Нас розвели, ми недалеко від нуля. Нас ділять по 4-5 людей», — писав Іван (ім’я змінено) матері в мессенджері. Вранці 28 листопада він повідомив про перший вихід на позиції.
«Пройшов тиждень, на зв’язок він не виходив. Я почала бити тривогу, надіслала запит у військову частину. Наступного дня відповіли, що мій син зник безвісти 29 листопада в районі Веселого Гаю. У групі Івана було четверо хлопців, всі так само зникли. Як телят, їх кинули на забій», — розповідає крізь сльози Алла.
В бригаді, за її словами, повідомили, що росіяни атакували позиції дронами. Бійців намагалися шукати, але марно. Результатів службового розслідування також немає.
«Я його не пускала, мобілізувався таємно»
34-річний Вадим Б